У мене є мрія – найкраща країна,
Квітуча, чудова – моя Україна!!!
Де люди всі дружні і працьовиті,
А фрукти та овочі такі соковиті…
І кожен повинен дбати про неї,
Щоб ніхто і ніколи не відібрав землі цієї!
Люблю я всім серцем свою Батьківщину!
І скаже вона мені: «Дякую, сину!»
Фесенко Нікіта, учень 2-Г класу
 Серце кожного українця здригається від хвилювання, в результаті жахливих подій на сході нашої Батьківщини. Як в дорослих, так і в маленьких оченятах набігають сльози смутку, розчарування та болю за майбутнє нашої держави, за життя тих, хто бореться за свободу та суверенність. Але, у кожній душі горить полум’я віри і надії у найшвидше завершення страшних подій, які змусили плакати 45 мільйонів українських сердець.
Немає ціни тим людям, які собою прикривають дорогу до радісного і безтурботного життя від безсердечних агресорів зі Сходу, які на передовій мужньо тримають оборону всієї України. Вони пішли на фронт за покликом, а ми станемо для них підтримкою і опорою, будемо джерелом життєвої енергії, полум’ям віри і птахом Миру у такий тяжкий час.
У Глухівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №6 відбулася зустріч другокласників з одним із тих, чиє серце б’ється разом Україною, чиї очі бачать залпи «Градів» і «Ураганів», а душа мріє про Мир на Батьківщині. Діти зустрічалися з бійцем 27-го реактивного артилерійського полку Карпицьким Владиславом Валерійовичем, який приїхав у відпустку.
Учні підготували цікаву програму для солдата: розказували йому патріотичні вірші, висловлювали слова підтримки, дарували подарунки. Найціннішим моментом зустрічі стало вручення малюнків, листів та поробок, які вже у п’ятницю поїдуть на передову і стануть найщирішою підтримкою наших земляків. Другокласники також долучилися до Всеукраїнської акції «Зігрій солдата» та вручили захиснику теплі речі, які з любов’ю і турботою збирали класними родинами.
Діти отримали незабутні враження від зустрічі, але найголовніше те, щи ми зігріли бійця не лише матеріально, а й духовно, адже він отримав найцінніше – дитячу підтримку. Бо кожен знає, що наше майбутнє не лише в руках військових, а й в серцях та поглядах дітей.
Щиро дякуємо Владиславу Валерійовичу за зустріч! Нехай мужність, сила, віра і надія ніколи не згасають у Вашому серці! Повертайтесь живим!
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Василь Симоненко
 
 
 
 
  
| 
